Нотатки практичного психолога

Прив’яжіть верблюда!

   Ми часто в житті не знаємо, як наше слово, чи наша порада друзям, знайомим, не знайомим повернеться до нас. Цю історію, що трапилась зі мною, я називаю: «Притча в притчі».

  Учитель багатий на учнів. Я багатий. Девіз цього багатства в таких словах: « що віддав, те твоє!».

  Одного літнього теплого серпневого вечора в мій сільський дім завітав один з моїх колишніх учнів. Молода людина віком 25 років. Завітав з пляшкою шампанського. Радісний, веселий. Замість «Доброго вечора!» весело закричав: «Дім Дімич! Я прив’язав верблюда!». Я  засміявся. Що мені до того, що мій  веселий юнак заробив грошей, замість машини купив верблюда і десь його прив’язав? А зараз, саме чомусь до мене приїхав на машині, слава богу не на верблюді прискакав, обмити цю подію. Правда, з часу закінчення школи пройшло сім років. І ми ні разу з ним з того часу не бачились. Я навчав підлітка, незграбного в рухах. А зараз, переді мною стояв гарний, широкоплечий, високий юнак з неймовірною посмішкою на всі тридцять три зуба!

 Випили по келиху шампанського. « Я –одружуюсь!» Радісно сказав він. Я задумався. Мабуть, в цьому випадку, верблюд все таки я. Чекав пояснення. Він налив ще по келиху. Я прикрив келихи рукою: «Де верблюд, якого ти прив’язав, раз. Де ти його піймав? Два. Я радий, що ти одружуєшся. Три. Але при чому тут я?»

«Пояснюю,» сказав він.

-Місяця два тому назад я попав в гості в один дім. І там на столі лежала тоненька- тоненька книжка. Поки господар готовив каву, я знічев’я відкрив її. Це була  книга притч, переказаних вами. Відкрив книгу на притчі «Прив’яжіть верблюда!».

(А зараз, дорогі  читачі сама суть цієї притчі.

 …..Це було давно. По високогірній пустелі подорожував дуже набожний чоловік. Він молився кожного дня. Щиро, вірно, довго. 

   Одного довгого-довгого дня, сонце вже зайшло, а чоловік молитви не починав. Шлях був важкий. Спокутуючи свою вину перед всевишнім, чоловік молився до півночі, а верблюда забув прив’зати. Вранці прокинувся. Верблюда вкрали. Чоловік гірко заплакав. Впав на коліна і звернувся зі сльозами до всевишнього:  «Господи! Господи! Який же ти невдячний! Я молився тобі до півночі, а ти допустив, щоб в мене вкрали одного-єдиного верблюда!». І так він причитав години зо дві… 

   Всевишній не витримав. Вдарила блискавка, роздався грім. Розверзилися хмари. З неба на чоловіка дивився сивий-пре сивий дідусь з великими- великими печальними очима. Дідусь сказав: « На земній планеті проживає більше восьми мільярдів людей. Я Вам дав все що зміг. Руки, ноги. У мене не має восьми мільярдів рук, ніг , щоб прив’язувати ваших верблюдів. Перш чим молитися, прив’яжи верблюда. І потім вже молись! Ти  б’єш поклони мені вранці вже дві години, а ти навіть свої очі не роззув! Туман вже розвіявся. Подивись туди, твій верблюд випасається в сусідній долині!»

   Юнак продовжив розповідь. « …Я не вийшов з дому, поки не прочитав всі  двадцять шість притч, що були в цій книжечці. Випив з літру кави. Потім, попросив  ці притчі на декілька днів в господаря дому.. Декілька ночей не спав. Пам’ятаєте, ще в школі, я впадав за однією дівчиною. По походах .В Крим, Карпати ходили. Настя звуть.»

На диво, я це згадав.

-А я все життя любив її. А вона все носом крутила. То з одним, зустрічалася. То  з другим. А тут  пронеслися слухи по селі, що вона виходить заміж. Так мені стало непереливки. І пити пробував. Безсоння напало. Як жити далі? А потім вночі просинаюсь о третій годині. Весь в поту. Хтось мене в самісіньке тім’ячко як бабахнув! Так заболіло. Так я ж не прив’язав верблюда! Що я втрачаю?  Я ж їй ні разу так і не освідчився. Сам в собі сохнув. Купив великий букет троянд. Прийшов до неї наступного вечора. Сказав, що жити без неї не можу. Так люблю! І попросив, щоб вона вийшла за мене заміж. Так вона половину троянд об мою дурну пику побила, а другу залишила!  Через місяць весілля. Сказала, що вона «нарошно» з хлопцями крутила, щоб я на неї звернув увагу! Ви розумієте, щоб було, якби  мені на очі та не попалася ця притча? Так головне, що саме першу її прочитав. Як книжка відкрилася. Туман в голові розвіявся. Очі почали бачити. А так вийшло, що верблюд щастя випасається в сусідній долині! Треба було тільки очі роззути! Оце приїхав до вас, бо щастя наше з Настею буде не повним!»

-        А ти книжечку господарю дому, де прочитав повернув?

 Наївно перепитав я

-Звичайно ні! Хотів заплатити гроші. Так господар уважно подивився на мене і сказав: «  За це гроші не беруть. Ця книга в твоєму домі зараз більш потрібна».

Ми випили і по другому келиху, і по третьому. За його щастя з Настею, а також за здоров’я їх роду прийдешнього.

…Нам випала доля жити в часи вселенських потрясінь і людських трагедій. Надзвичайно важливо в цей час « прив’язувати своїх верблюдів», а потім вже знаходити час і на молитву.

Слова віковічної мудрості древніх часів « Роби що потрібно, і будь що буде!» приносить в наше життя так потрібну для наших дій та вчинків рівновагу і спокій.

Публікація  в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей». 

Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.

  Синиця  Д.Д.  Практичний психолог.