Візьміть в дорогу добре слово…

Нотатки практичного психолога. Бувальщина наших днів.

Зараз, в Україні, ми живемо в такі трагічні часи, що вихід кожного з нас, зі свого будинку, чи квартири, за поріг власної оселі, може бути останнім. Навіть дах над нашою головою, не є гарантією нашої безпеки. Що потрібно брати з собою в дорогу, близьку, далеку, виходячи з дому?

Звичайно, власну аптечку. Засоби гігієни. Портативний ліхтарик. Мікро ножик. Крім телефону, бажано клаптик паперу з телефонами ваших близьких та рідних. Все більша кількість людей усвідомлюють цю гірку істину, що це робити потрібно. Але є ще одна проста порада. Візьміть в дорогу добре слово.

…2 березня 2022 року. Російські війська максимально захопили територію України. На сході України докотилися до козацьких степів запорізького краю. До селища Гуляй Поле, Запорізької області -столиці сільської вольниці батька Махна . Вже під вечір мені дзвінок:

«Що робити? Нас росіяни вже обстрілюють, але ще не захопили. По слухах, йдуть двома величезними колонами. З Лозової на Павлоград, потім на Синельникове. З херсонського напрямку через Гуляй Поле, потім на Запоріжжя і Синельникове. Зі мною двоє моїх синів. Одному вісім років. Другому десять. Зв'язок пропадає… »

(Я знав проблему цієї родини. Для сьогодення -банальна. Четверо дітей. Для чоловіка -останні двоє, менші, рідні. Старші прийомні. Дружина росіянка. Почалися події 2014 року. Крим. Донбас. Дружина пофиркала років зо три. Забрала двох старших і виїхала десь глибоко в «Рассєю», здається в Томськ, влаштовувати своє власне особисте життя. Як завжди, в таких випадках: «Україна погана і чоловік грошей мало заробляє. В «Рассєї» щастя. Грошей зароблю. Менших заберу, А ти- гуляй…». Жили не розписаними. )

Кажу батькові дітей:

-В тебе на збори 15-20 хвилин. Не більше. Росіяни, якщо прийдуть, дітей заберуть. Без шансів. Документи дітей, свої візьми. Речі , щоб не замерзли. Головна задача, будь якою ціною, перебратися на правий берег Дніпра. Зараз, негайно.

-А що взяти в дорогу? В батька в голосі розпач.- Грошей навіть на проїзд не має!

-Візьми в дорогу добре слово … Головне, перебратись сьогодні! Завтра може бути пізно. Доберись до міста Дніпра. Ось телефони контактні і адреси…

…До Дніпра батько дібрався останньою маршруткою. Без грошей. На доброму слові. На другий день, та сільська територія, де він проживав з синами попала під артилерійський обстріл росіян. Багато людей загинуло.

На доброму слові подяки отримав ночівлю в Дніпрі. На цьому ж доброму слові, доїхав до невеликого містечка в Західній Україні. На цьому ж доброму слові отримав помешкання для проживання. Влаштував дітей в школу. Сам почав волонтери ти, в місцевому штабі по прийому біженців. Люди в Україні добрі. Скинулися батькові з малими синами по копійці. Знайшлися кошти для виживання. А містечко, хоч і маленьке, але непросте. Курортного типу. Оздоровче і лікувальне. Тут і музична школа, тут і художня школа. Бібліотека. Школа тільки з очним навчанням. Діти в чоловіка виявилися напрочуд талановиті. І в музичну школу, і в художню школу і в « Пласт». Один грає на піаніно, інший на бандурі. Обоє співають. Тут, в цьому містечку, місцева бабуся, побачивши неординарні здібності дітей, фантастична завідувач дитячої міської бібліотеки, за власною методикою навчила хлопчиків грати на сопілці за півроку! Старший, надзвичайно обдарований на образність слова. Вірші, маленькі притчі, оповіді. Почали виступати на шкільній сцені…Талант їх оцінили професіонали дорослі на різдвяні свята зустрічі 2023 року. Їх запросили на дорослий концерт по збору коштів для потреб ЗСУ. Так зараз, ці два хлопчаки, одному 12 років, меншому десять в цьому містечку, дають вдвох власний концерт! На сорок хвилин. В програмі- гра на сопілці, вірші, пісні, гра на бандурі…. Збирають кошти на потреби ЗСУ. Для нашої з вами перемоги. Хлопці рано подорослішали від війни. Мама, залишилась там, в тому житті. В снах та спогадах. Територія їхнього села, де вони мешкали до війни, зараз перебуває під окупацією. Страшно подумати а що б було, якби батько там залишився з дітьми?

Ми час від часу з татом цих дітей передзвонюємся. «Як живете?» -питаю. Чоловік сміється: «Живемо на доброму слові!»

…На Волині в далеких лісових селах, на перетинах доріг, на узвишші стоять дерев’яні, гарні хрести , пов’язані кольоровими стрічками. А часом і віночками з польових квітів.

Старенька, старенька бабуся. Майже столітня. Чотири роки до ста не вистачало, чия хата була крайньою біля цього роздоріжжя, пояснила мені:

«Бачиш, синок! В ті часи, коли жили наші предки та і я, молодою була, ходили пішки. Їздили на конях, на волах. Теж не швидко. І вихід в дорогу, це була подія, до якої готовились! Ти виходиш з дому, а перед тобою три дороги! Ти повинен постояти на роздоріжжі і вибрати ритм власного ходу. Власну дорогу. Куди йдеш? Навіщо йдеш? Що з собою несеш? Все ж нести на собі! То потрібно було взяти в дорогу, окрім харчу добре слово, як молитву! А без доброго слова синок, нічого виходити з дому!»

Публікація  в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей». 

Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.

  Синиця  Д.Д.  Практичний психолог.