Життя кожного українця, живучого нині, зробило стрибок в прірву 24 лютого 2024 року. Моє теж. П’ятого березня 2022 року ми з дружиною поверталися з Тернопільської області в місто Дніпро. Орки вже докотилися до Оріхова Запорізької області, до сіл Широківського району біля Кривого Рогу, до Бучі та Ірпеня, перед- місць Києва. На вокзалі залізничному Дніпра, на весь- весь вокзал, стояв мовчазний натовп. Більше тисячі мам з дітьми. Україна спасала своє майбуття. Чекали евакуаційні потяги. Стояли покірно. Мовчки. І ні хто, ні хто, з цієї тисячі дітей не бігав, не сміявся, не плакав! Для мене, сільського вчителя, який все життя з дітьми, саме це- «не бігав, не сміявся, не плакав», ЦЕ Ж ДІТИ! Це як кінець світу!

   Україна, в цьому, початку кінця  сучасного цивілізаційного світу, живе  майже півтора року. Ми плачемо без сліз, сміємося зі сліз ми. Вчимося цінувати по новому кожну мить життя, кожне добре слово, і прощати один одному, ті негаразди, які псували нам життя до цієї трагедії війни. Ї бо ж, які зараз вони, здаються нікчемними!

Кожне добре, обережне, тактовне слово на вагу золота! Особливо чуйні і вразливі до слова діти і люди похилого віку. Не даром в народі, незлобиво кажуть; «Старенькі, як маленькі! Як малі діти!». А як бути тим людям похилого віку, які малими дітьми пережили жахи Другої Світової війни і живуть зараз, нині зі своїми онуками та правнуками, в реаліях нової війни?

Світові пророки Будда, Моххамед, Христос доносили силу свого слова у вигляді притч. Притча –це бувальщина, оповідка про те, що колись, десь, з кимось було. Саме, при такому способі отримання інформації –слухач, читач приймає до своєї свідомості, лише ту частину інформації, яку, саме на даний момент її власного життя, потрібно знати. 

Це те саме, як в жарку спеку ви довго йдете по польовій дорозі. Вас мучить спрага. А там попереду, ви бачите дерево. Можливо, блаженна тінь. А можливо і вода! З кожним кроком вашого шляху ви бачите дерево зовсім під різним кутом. Ось нарешті блаженна тінь і чарівний струмок. Ви відпочили, напилися води і пішли в світ. Дерево від вас знову віддаляється. Так і притча. Кожний читач бере з неї, чи то тінь слова, чи силу води для продовження подорожі власного життя.

До вашої уваги, шановний читачу, одна з таких притч. про  справжнє багатство, справжнє щастя, та свій обов’язок в цьому придбанні щастя.

В далекі-далекі часи жив був цар. Звали його Крез. Він був царем країни Лідія.

Цар, як царБагатий і жадібний. Жорстокий і безпощадний. Племена, царства  своїй волі підкорював, як насіння лускав. Після кожної перемоги влаштовував банкет. І завоював він всіх своїх колишніх сусідів. Всіх. Чоловіків, стариків повбивав. Чоловіків- щоб не було бунтів. Стариків- щоб не годувати. Дівчат, жінок вбитих воїнів -в гареми і рабство. Не має вже в нього ворогів. Всіх завоював! По такому випадку для всіх, без винятку, жителів Лідії був накритий банкет. На три дні. Їли, пили. Знову їли. Чого там тільки не було! Хліба білі, чорні, сірі! Калачі- десятки сортів. Вина -свої, заморські!

Крез з келихом вина в руках обходив банкетні столи і слухав похвальні речі. Підійшов до одного столу. Там сидів старик. Вже в сивих літах. Звали його Солон. Сидів спокійно. Мовчки слухав і спостерігав. Він навіть не піднявся, коли до нього підійшов Крез. Царя обурила така не пошана старика до його багатства і до його подвигів. Ледь втамував гнів. Нахилився до гостя.

-Я сьогодні найбільш багата і щаслива людина світу! Сказав він хвалькувато.-Ти згідний зі мною старик?

Так! Спокійно і розважливо відповів старик.

-Ти сьогодні найбільш багатий в світі цар з проживаючих нині.

Крез знову запитав:

-Якщо я багатий, значить, я і найбільш щасливий? Чи не так, старик?

Літня людина спокійно дивилась на Креза, без всякого  остраху.

-Найбільш щасливою людиною в світі я б тебе не назвав. Це місце зайняте другою людиною.

Суперечка і незгода з Крезом означала вірну смерть.

За величезними столами  замовчали всі гості. Всім стало цікаво, ради чого, чи ради кого,  цей старик іде на вірну загибель? Він не піднявся і на цей раз. В очах його не було ні страху, ні гордині. Крез присів до старої людини. В знак царської поваги до його солідного віку.

-Тоді, хто ж по твоєму, Солон, найбільш щаслива людина  світі? Що це за цар?

Запитав з насмішкою. За столами прокотилася хвиля підлесливого сміху. Крез махнув рукою. Сміх враз при тих. А Солон спокійно продовжив.

-Бути щасливим, -ця милість живих царів обходить. А найбільш щасливою людиною в світі є афінянин Тел.

Крез засміявся.

-Так, хто ж він? Де живе, чим займається, які царства завоював?

Солон спокійно і розважливо відповів:

_-Тел жив  в мирний час для Афін. Це дуже важливо для всіх громадян міста. Тел був щасливий в особистому житті. Дружина подарувала йому шість синів і три доньки. Багато дітей, це дуже важливо для сімейного щастя. Діти виросли і подарували батькові дуже велику кількість онуків. Це дуже важливо для продовження роду. Вся праця Тела була направлена на благополуччя жителів Афін. Це дуже важливо для процвітання міста. Тел шанував богів і стариків. Це дуже-дуже важливо для продовження традицій. Тел дожив до глибокої старості. Коли вороги напали на Афіни, саме Телу громадяни Афін довірили афінське військо. Він загинув, захищаючи рідне місто. Афіни залишились вільними. Тел був похований за державний рахунок з великою пошаною.

Крез розсміявся. Царський сміх підхопили всі, хто сидів за царськими столами. Сміх переріс в регіт. По хвилі цього несамовитого сміху, Крез сказав з погордою і розважливо, дещо з презирством.

-І таке життя ти вважаєш найбільш щасливим життям? Тебе вважають мудрою людиною у всій Греції. Видно в старості твій мозок висох. Пішли, я тобі дещо покажу.

 Години три Крез ходив по своїх підвалах, де показував Солону золото і діаманти підкорених народів.

Повернулися за банкетний стіл. При абсолютній тиші   гостей, Крез з неймовірною погордою і  царською зверхністю запитав Солона:

_Як тобі мої підвали?

-Дуже сирі і холодні, відповів Солон. Подай мені чашу теплого вина.

.        Крез ледь тамував царський гнів.

-Ти дуже впертий старик, Солон. Хай буде по твоєму, що Тел найбільш щаслива людина в світі. Але коли ти побачив золото моїх підвалів, після Тела, найбільш щасливою людиною, ти назвеш мене, нарешті?

 Солону слуги подали гарячого вина. Він закутався від холоду в шерстяну ковдру. Спокійно, з насолодою випив половину келиха. Зависла велика пауза. Невже цей старик вибере смерть? Крез дарував йому, царською немислимою милістю, соломинку життя.

-Після Тела, найбільш щасливим життям я б назвав би життя двох братів, Кліобіса і Бітона,- відповів Солон.

Крез був спантеличений. 

_-А ці чим здивували світ? Вони теж жили в Афінах?

-Ні. Вони жили в місті Аргос. Земля там дуже бідна і важка. Глина. Камінь. З ранку до вечора брати працювали в полі на волах. Мати їх була жрицею храму Гери Аргоської. Вона разом з синами працювала в полі. Воли сильно заморились. Не захотіли йти. А їй потрібно було повернутись в храм, до заходу сонця, і провести обряд. Так сини самі впряглись в голоблі, замість волів і привезли матір до храму!. Жителі Афін так були вражені неймовірною синівською любов’ю Клеобіса і Бітона до матері, що надали синам почесті тріумфу. Вшанували їх лавровими вінками.

Тієї ж ночі, їх мама, жриця храму Гери Аргоської, звернулась з проханням до Гери, богині, щоб вона теж надала, свої, але вже божественні почесті, її синам. А у богів своє розуміння шани! Сини, щасливі, в блаженстві, в лаврових вінках, лягли спати прямо на східцях храму. Вранці не проснулись. Так, з блаженними і щасливими посмішками, і піднялися до богів на небеса. Молоді, щасливі. В найвищу мить блаженства тріумфу свої долі. Їх подвиг поваги до матері, греки увіковічили в мармурі.

За банкетними столами мовчали всі жителі Лідії. Мовчав спантеличений Крез.

Солон  продовжив.

-Царі інколи закінчують свої дні в лахміттях і на сміттєзвалищах. Батько великої сім’ї, буває, помирає жебраком, прохаючи милостиню під чужим парканом. На сьогодні, ти просто найбагатший цар в світі Крез. А завтра, що буде? 

Нарешті Солон піднявся за столу.  Крез гнівно і понуро мовчав.

Солон звернувся з келихом до всіх  присутніх жителів Лідії за  і завершив:

Одним з мудрих заповітів, що подарували нам з сивої давнини, наші предки є простий : «Робіть, що потрібно, і будь що буде!» А хто з нас був щасливим в житті- розбереться Час. 

Публікація  в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей». 

Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.

  Синиця  Д.Д.  Практичний психолог.