Східна притча.
Площа. Ринок. На ринку обірваний бродяга. Прохає милостиню. Перед ним чаша. Йдуть люди з базару -кидають копійки. Чаша невелика. Але, щоб не кинули в цю чашу, все в ній кудись пропадає. Люди зачудовані. Натовп збільшується. Всі бажають в чашу щось вкинути. Все кудись зникає. Бродяга сміється. Перший день, другий, третій… Чаша пуста.
На четвертий день сам падишах підійшов до бродяги.
-Ви ж кидаєте в чашу копійки, тому вона пуста. Я кину золото, вона швидко наповниться!
Сказав з погордою. Ринок заповнений людьми. Бродяга лише посміхається. Кинули цілий сундук золота, діамантів- пуста!
Натовп остовпів.
Падишах не був повністю дурним… Він сказав зайді:
-А з якого матеріалу зроблена твоя чаша? Задумливо, в абсолютній тиші запитав падишах бродягу.
Обірванець, в цій же тиші велетенського натовпу людей, мовчки підняв чашу дуже високо, покрутив над головою, як ілюзіоніст в цирку, щоб всі бачили, і сказав голосно, щоб всі чули:
-Моя чаша зроблена з людських бажань. Тому вона не має днища. Будьте обережними зі своїми бажаннями!
Спокійно заховав чашу в лахміття свого одягу, повернувся спиною до падишаха і тихо, але гордо при цій же , абсолютній тиші, що не властива східному базару, пішов з ринкової площі. І люди, вже не бачили лахміття одягу на його засмаглому, задубілому на сонці і вітрах, тілі, а думали про цю чашу без днища, яку все життя носить цей подорожній по світу, та показує людям.
…Щасливими можна назвати тих людей, які носять з собою по життю з с дві одинакові чаші. Чашу своїх можливостей і чашу своїх бажань. Ніколи не допускають, щоб чаша бажань була більшою, за чашу можливостей. Запитайте себе, ви часто у власному житті зустрічаєте таких мудрих людей? Лише там, і так в гармонії ваги цих двох чаш, нас може очікувати рідкісна мить нашого щастя. Бережіть її…
Чаша наших бажань. Вона безмежна. Ми так довго хотіли купити машину! І ось щаслива мить настала. Ми володарі скарбу, на який економили гроші декілька років! Проходить час- настає розчарування. Бо бензин дорогий, запчастини імпортні,- знову грошей не вистачає. І лише тут до нас доходить, що задача автомобіля, тобто його функція,- доставити вас, вашу родину, ваш багаж з одного простору, в інший. Та якби Вам, та надати того розуму та досвіду, що ви вже придбали,- то ви були б декілька раз щасливіші і купили б автомобіль в два, а то в три рази дешевший, який виконував би ті самі функції- доставити вас, вашу родину, ваш багаж з одного простору інший. Ви розумієте, що ви заплатили ваші кровні за «примбабаси»- марку фірми, ілюзорне бажання престижу, круті навороти- запальничка, яка з вами розмовляє, світло фар, яке сліпить не тільки вас, ще й під музику само танцює. Ми попали в капкан невідповідності наших бажань і наших можливостей.
…Зараз в нас , в українського народу одна спільна чаша бажання, яка об’єднує всіх. Від малого до великого. Наша перемога над «орками.»
Наші можливості в задоволенні цього бажання різні. Але головне- вони щирі. І так хочеться, щоб після Перемоги, в кожного українця була базова чашка розвитку можливостей для гідного, вільного життя, а чаша бажань не замикалася лишень на задоволенні потреб витребеньок «гламурності» глянцевого способу життя.
Публікація в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам’ять, Відповідальність і Майбутнє).
Девіз діяльності фонду EVZ (Пам’ять, Відповідальність і Майбутнє) в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей».
Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.
Синиця Д.Д. Практичний психолог