Ми живемо зараз в Україні по гамбурзькому рахунку. Словам не вірять. Вірять діям. Вірять тільки очам, в яких є біль і страждання, і які здатні на співпереживання та співчуття до чужого горя і страждання.. Чужого горя не має. Справжнє горе німе. Війна. Горе спільне. Сотні тисяч людей втратили близьких, домівки, квартири. Як віднайти в собі новий смисл життя? Війна породжує сіромах.
Сіромахами в часи Запорізької Січі називали простих козаків, які від частих набігів татар втрачали житло, худобу- корів, волів, коней,- основних засобів виробництва та проживання на той час. Якщо сіромаха якимось дивом придбав під час бою коня, то це вже було неймовірним багатством. А ще сіромахи володіли словом та піснею, так як і своєю шабелькою- бо слово і пісню за плечами не носити, а ці не матеріальні речі, душа власна вирощує, якщо в тебе є воля.
… Ось одного разу збудував козак сіромаха собі хатину. Звів в густому лісі, куди татари та різні пройди дібратися не можуть. В густому бору, на крутій горі. Вже почав подумувати,- не пора йому одружитися, та повісити свою шабельку на стіну. Сидить, однієї, світло повно місячної ночі, козак в темному куточку своєї хати і дивиться як, повний місяць заходить світлом в його маленьке кругле вікно ( рам, та скла в ті часи не мали. Віконця були округлими. Замість скла , або слюдяні пластини – це розкіш,- або міхур сечовий вбитого кабана і вискоблений до прозорої плівки Прим .авт)
А в козака Сіромахи, то й того ще не було. Був лише округлий отвір. І дивиться козак, як в цей отвір, замість місяця, заповзає злодій. А козак сидить в темному куточку- його не видно. І стало смішно козаку, що ж злодій буде брати. Злодій зірвав зі стіни домоткане полотно, на якому місцевим художником , жовтою охрою, були намальовані пара лебедів, що плавають на ставку, і почав скидати весь не хитрий скарб, що придбав сіромаха за свого життя- пару глиняних глечиків, мідний казанок, макітра, жбан для води та дерев’яні ложки, в це полотно. А потім зняв зі стіни козацьку шаблю та ніж в шкіряних піхвах. А козак сіромаха почав дивитися на оголену побілену стіну- бо так красиво і тихо, на місячному світлі, на білій стіні, грали хвилі місячні тіней вікової липи, під якою була зведена хата. Аж замилувався! Заморився злодій. Почав вилазити з накраденим великим вузлом у віконце. А вкрадена макітра велика. Ніяк злодій не може пролізти у вузьке віконце. Встав козак сіромаха зі свого кутка тихо торкнув злодія по плечу.
-Ти ось ще це корито не забрав. Якраз для свиней пригодиться.
Злодій мало не вмер з переляку. Впав назад в хату. Сіромаха тнув в руки йому липове видовбане корито.
-Не личить порядній людині виповзати з добром з хати. Потрібно виходити в двері. Виходь брате. Спасибі тобі, що ти підказав мені що робити…
Підняв злодія, переніс переляканого через поріг хати з награбованим клунком. Почепив корито на голову і поклонився злодію.
- Дякую тобі брате! За науку! Як глянув, яка красива в мене біла стіна на якій грає хвилями при місячному світлі листя липи, то мені захотілося співати. Побачив я і свою шабельку, що сиротою висіла на стіні. Рано ще мені її робити сиротою! І я подумав, що в людини можна забрати все: і глечики і макітру, ряднину та ось волю, пісню і слово забрати не зможеш- ось з цим скарбом я і буду жити. Шаблю і ніж повертай назад! Корито, макітру, глечики я ще встигну надбати. Спасибі тобі брате за науку! О! Я тебе впізнав. Кажуть люди що ти гарно співаєш. А ну підтягни мені. Я першим, а ти другим!
Злодій з переляку затнувся.
-ось , бачиш! сказав козак -Ти від страху навіть голос втратив! А як же жити будеш зі страхом жити? Пісня до тебе повернеться, коли в тебе не буде страху. А страху не буде тоді, коли ти будеш вільною людиною. А те що в мене взяв, віддай тим, хто ще «багатший» за мене. Бо другого разу не буде, або я, або люди покарають.
…В наш час в Україні є свій козак Сіромаха. Проживає він в наших краях. В поселенні Таромське. Має троє синів. Сім’я живе в побуті та традиціях наших предків. А ще козак Сіромаха співає. На «Голосі України» на сліпих прослуховуваннях він заспівав «За світ стали козаченьки». Вже на ранок після ефіру він став відомий на всю Україну.
На час російської- української війни козака Сіромаха відшукали «Калуш оркестра». Переможці минулого євробачення. Шукали довго, бо телефоном Олександр Люббоненко майже не користується. Зараз козак Сіромаха воює словом своїх пісень. І це слово інколи сильніше за кулі. Виступає на різних фронтах російсько –української війни.
Пряма мова козака Сіромахи.
«Українська мова –це річка, яку треба, прибираючи каміння дати змогу їй текти. Якщо вона тече- є життя. Пісня- сакральна вібрація. Якщо вона йде від серця. Пісня робить все, щоб ми не загубили себе. Коли ми співаємо- ми піднімаємо настрій. Коли ми піднімаємо настрій- ми починаємо рухатися. Коли ми починаємо рухатися- ми здорові.
Якщо в нас нема мети жити, творити, рухатись далі, якщо в нас не має пісень, і ми не співаємо то нащо тоді жити!? Україна доносить всьому світу- любов, то найдорожче… Ми маємо сіяти любов, ми маємо підтримувати один одного!
В козацькі часи турки казали- з козаками не можливо битися. Вони ж танцюють і співають. Так з піснею в бою і помирають. Стан не войовничості, а стан святості та любові. Цей стан не можна купити, або взяти по народженню, як титул. Він як квітка в серцю проростає. Чим далі- все більше. А коли бачить сонечко- то розквітає! –
Стан не войовничості, а стан святості та любові…
….Музикою сцілені, добротою зроблені, вірою наділені, нерви оголені.
Волею напитися, ніхто не завадить нам. Битись, чи молитися- кожен вибирає сам.
Приспів
За високими горами, за струмками прозорими, за полями та зорями,
Там де воля, там завжди ми.
Тут сонце встає знов, нас кличе до бою, тут правда живе серед плачу і болю, тут сонце встає, знов нас кличе до бою.
….Музикою сцілені, добротою зроблені, вірою наділені, нерви оголені.
Волею напитися, ніхто не завадить нам.
За високими горами, за струмками прозорими, за полями та зорями,
Там де воля, там завжди ми.»
Битись, чи молитися- кожен вибирає сам.
Публікація в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє).
Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє).
в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей».
Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.
Синиця Д.Д. Практичний психолог