Історична довідка

опубліковано 04 лютого 2020 року о 16:31

Історичний розвиток територіальної громади

Археологічні знахідки поблизу сучасних сіл Котовка, Степанівка, безліч курганів – свідчать про те, що нинішня територія громади була заселена дуже давно. Так вже сталося, що річка Угл (Оріль) в часи давньоруської держави слугувала кордоном з половецькими степами, а в часи козаччини була межею Гетьманської та Слобожанської України з землями Низового Війська Запорізького.

Друга половина сімнадцятого століття – перші зимівники. Згодом це землі Орільської та Протовчанської паланок, годувальниць Січі, частина козацької держави, де були відлагоджені устрій, торгівля, зв'язок, освіта.

Нова сторінка в історії Магдалинівського краю розпочалася в 1775 році, коли за наказом Катерини ІІ був проголошений маніфест про скасування Запорізької Січі. Землі роздавалися поміщикам, така участь дісталася і землям Магдалинівки. 5 червня 1778 року відставний секунд-майор Андрій Магденко одержав тут наділ землі. Восени 1778 року Андрій Магденко і чотири сім’ї переселенців з його родових маєтків Глобино і Нові Санжари (що на Полтавщині) поселилися на землях ковильного степу на березі р.Чаплинки. Поставили хати – мазанки і почали освоювати незайманий край. В історичних документах зазначається, що А. Магденко заклав село на ім’я святої Марії Магдалини. Спочатку писалося «Магдовка», а люди казали «Магдине». Панський маєток Магденків знаходився на місці сучасних будівель колективного підприємства «Магдалинівський маслозавод». Поблизу Магдалинівки не проходили ні торговельні, ні поштові шляхи сполучення; вона булла глухим необжитим закутком. Селяни обробляли землю, пасли отари овець, споруджували панський маєток, який перетворювався у чарівний куточок. Водойма, яку зараз знають як Орчик, колись була панським ставком, розчищеним на місці болота. У 1790 році, землі разом з переселенцями Магдалинівки належали майорші Парасці Григорівні, доньці жінки А. Магденка. Тільки відтоді село почали називати Магдалинівкою.

Нащадки Андрія Магденка мали зв'язок та дехто проживав на Магдалинівщині до подій 1917 року. Всі вони в певній мірі внесли свій вклад в розвиток нашого краю. Василь Петрович Магденко (6.04.1854 р.н.) – учений–селекціонер. Закінчив інститут Вернадського. Все життя присвятив тваринництву (скотарству), запроваджував у степовій зоні полезахисні лісові насадження. Жив у Січкарівці.

Іван Петрович Магденко (15.10.1861 - 1924 рр.) – офіцер лейб-гвардії. Голова Новомосковської земської управи 15 років, потім мировий суддя. Надавав велику допомогу у розвитку освіти та бібліотечної справи в Магдалинівці. Його маєток знаходився у теперішньому парку, потім на території лікарні. В перші роки революції служив головою Червоного хреста в Катеринославі. Похований на Севастопольськомуу кладовищі в Дніпрі.

Оленівський старостинський округ. Центр - село Оленівка, умовно поділене на три частини: Оленівка, Олександрівка, Тимковщина. Назва Оленівка, наймовірніше, походить від імені дочки Магденка - Олени Костянтинівни, яка проживала в краї приблизно в третій чверті ХІХ століття; Олександрівка - від Олександра , керуючого панським помістям; а Тимковщина - від пані Тимковської , яка перебувала там наприкінці ХІХ ст.

Жданівський старостинський округ, до складу якого входять села Жданівка, Грабки, Деконка, Дудківка, Крамарка. Центр – с. Жданівка. Наприкінці ХVІІІ ст. йшов посилений процес колонізації Придніпровських земель російськими поміщиками, яким цариця Катерина ІІ щедрою рукою роздавала землі. Цю політику продовжували і інші царі з династії Романових. На місці теперішнього села тоді був степ, без будь яких поселень. Перші поселення, за словами старожилів, з’явились у 1844 році, коли поміщик Аріан Жданов, який жив у Курській губернії, одержав дозвіл у царя на тутешні землі.

Почино-Софіївський старостинський округ, до складу якого входять села Почино- Софіїївка, Тарасівка, Січкарівка. Центр – с. Почино-Софіївка, розташована в степовій частині Придніпровської низовини. Через село протікає невеличка річка Кільчень, що впадає в Самару – притоку Дніпра.

Місцевість де тепер знаходиться Почино-Софіївка раніше називалась Яр Крутий . Саме тут на річці Кільчень біля Гострої могили під час Кримського походу в 1687 році зупинялися на деякий час московсько-козацькі війська. Саме тут 7 липня 1687 року недруги Івана Самойловича написали донесення на нього, після чого той позбувся гетьманської булави. У 1688 році, маючи намір збудувати Новобогородицьку фортецю, гетьман Іван Мазепа та воєвода Л.Неплюєв стояли таборами на р. Кільчень.

Після прийняття урядом в 1746 році на кордоні між Гетьманщиною та Запоріжжям поселити ландміліційські полки на північ і південь від Орелі, Яр Крутий вважався починним, а село отримало назву Починне, пізніше Почино-Милорадовка, згодом Почино-Софіївка – на честь старшої дочки землевласника села П.І. Милородовича.

Поливанівський старостинський округ, до складу якого входять села Поливанівка, Веселий Гай, Калинівка, Новоіванівка. Центр – с. Поливанівка, розташоване на річці Кільчень, за 12 кілометрів на південний схід від Магдалинівки. 1861 рік – офіційна дата заснування с. Поливанівка. До 1861 року на території теперішнього села, був розташований великий маєток поміщика Поливанова, а на лівому березі річки Кільчень стояли хати його осавулів та розпорядників. Згодом поміщик Поливанов програв Махнові село разом із своїм маєтком. Однак прізвище колишнього власника земель так і закріпилось у назві села.

Казначеївський старостинський округ. Центр – с. Казначеївка. Територія сучасного села Казначеївки в першій половині ХІХ ст. була не заселена. Земля на правому схилі балки Сули належала пану Бузову, а на лівому – зятю генерала Алексєєва князю Урусову. Під час Кримської війни 1853-1856 рр. колишній керуючий пан Павлов купив землю у пана Бузова . Назвав село на честь своєї державної посади в земельному банку - Казначеївка.

Очеретуватський старостинський округ. Центр – с. Очеретувате, має вигідне географічне розташування. Село розміщене в долині р. Кільчені, притоки Самари, на її лівому березі, за 25 км. на північ від Дніпра і за 26 км на південь від Магдалинівки. У народі говорять, шо с. Очеретувате заснували близько 1760 року, жителі села – вихідці з села Котівки. Перші поселенці оселилися в районі річки Очеретина, притоки Кільчені. Від того і назва.

Олександрівський старостинський округ, до складу якого входять села Олександрівка, Запоріжжя, Малоандріївка, Кільчень. Центр – с. Олександрівка, засновано близько 1830 року. В історичній літературі та архівних документах ця назва не зустрічається. Село не кріпацьке. Останнім його паном був генерал Олександр Синельников – звідси і назва села – Олександрівка.

Окремої уваги заслуговує село Кільчень. В наш час воно відоме завдяки дослідному господарству «Поливанівка» - єдине в Україні, де до цього часу збережено унікальну сіру українську породу корів, визнане ЮНЕСКО національним надбанням. Ведеться історія з 1921 року де на базі колишньої економії поміщика Кащенка було засноване державне підприємство. Не менш цікава і історія самого В.В. Кащенка, людини яка прославила наш край в XVIII столітті. Більше 50 років свого життя він присвятив своїй улюбленій справі – вирощуванню плодових дерев, одним з перших в Україні запровадив насадження в степу полезахисних лісових поліс. Його публікації по вирощуванню і селекції плодових дерев актуальні і в наш час. Свій маєток В.В. Кащенко збудував на березі річчки Кільчені. Його називали Кащенкино (потім Радянське, а з 2016 року Кільчень). До наших часів зберігся парк на березі річки, залишки старих будівель.

Шевченківський старостинський округ, до складу якого входять села Шевченківка, Євдокіївка, Тарасівка. Через село протікає річка Чаплинка, ліва притока Дніпра. Ця річка з живописними берегами, глибокими родючими чорноземами , степами та гаями приваблювала запорізьке козацтво. Уже в 1680 році військові старшини мали тут найкращі зимівники та хутори.

Першотравенський старостинський округ. Центр – с. Першотравенка. На мальовничих берегах річки Чаплинки розкинулось село Першотравенка. Воно розташоване обабіч дороги, що ділить його його навпіл і веде до обласного центру. Історія села нараховує понад 200 років. Перші хутори тут були засновані наприкінці ХVІІІ ст. переселенцями із двох регіонів України: розгромленої Запорізької Січі та покріпаченої Полтавщини. Кріпаки – втікачі продовжували заселяти територію сучасного села до другої половини ХІХ ст. У 1913- 1914 рр. царський уряд розпочав будівництво залізниці у напрямку Гришино-Рівне, яке було припинене у зв’язку з подіями Першої світової війни і продовжено уже в часи Великої Вітчизняної. Проте знову ж таки залишилась недобудованою за браком коштів.

Котовський старостинський округ, до складу якого входять села Котовка, Степанівка. Центр – с. Котовка, розташована на лівому березі річки Орелі, за 25 км на північ від Магдалинівки. Територія, як свідчать археологічні знахідки , була заселена здавна. Тут виявлено стоянку часів неоліту (V-IV тисячоліття до н.е.), розкопано кургани з похованнями періоду бронзи (ІІІ – І тисячоліття до н.е.). Виникнення сучасної Котовки пов’язують з ім’ям запорозького козака Василя Кота. Котовка вперше позначена на карті Запоріжжя у 1770 році. До 1775 року вона була містечком Орільської паланки Війська Нового Запорозького. Після скасування Запорізької Січі Котовка стала власністю гвардійського полковника Л. Алексєєва. Власник села, дійсний статський радник Алексєєв, був одним із найбагатших поміщиків Катеринославської губернії.

Котовка в часи Алексєєвих була культурним і духовним центром не тільки Приорілля а й Катеринославської губернії. Вона була улюбленим місцем для дослідника козаччини Д.І. Яворницького. Він був частим гостем тодішнього власника села Георгія Петровича Алексєєва, що став невільним натурщиком до картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Г.П. Алексєєв був великим шанувальником і збирачем старожитностей пов’язаних з козаччиною та історією України. Частина його колекції в даний час є цінними експонатами музею ім. Д.І. Яворницького. Окрасою Котовки була церква побудована Г.П. Алексєєвим на прохання молодшої дочки, що померла в молодому віці. До наших днів залишились частина дзвіниці. Вона слугує частиною фойє сільського клубу.

Новопетрівський старостинський округ, до складу якого входять села Новопетрівка, Водяне, Шевське, Виноградівка. Центр – с. Новопетрівка, засноване у 1927 році. До складу села увійшли три населених пункти: Вільний Степ, в якому було 80 дворів, тут поселились переселенці з Гупалівки, Минівки, Ряського. Жителі с. Мусієнково осіли понад балкою і назвали своє поселення Новопетрівкою. Вихідці із села Дмухайлівка заселялись там де тепер центральна частина села і назвали його Новоукраїнка. Село Виноградівка переважно заселялось вихідцями із Чернеччини.

На період заснування Новопетрівки села Шевське та Водяне були вже досить великими і густонаселеними. В 1914 році Шевська церква мала близько двох тисяч прихожан.

Мар’ївський старостинський округ, до складу якого входять села Мар’ївка, Олянівка, Трудолюбівка. Центр - село Мар’ївка - засноване в ХVІІІ ст. поблизу річки Кільчень, за 25 км. на південний схід від Магдалинівки. У 1773 році цариця Російської імперії Катерина ІІ подарувала землі поблизу р. Кільчень петербурзькому полковнику Штефану Трудницькому, маєток якого розміщувався на околиці села.

Після його смерті вдова Марія Трудницька заснувала жіночий монастир, який назвали Мар’ївським. У 1833 році споруджено собор за проектом архітекторів Кульчицького і Полієвського. Монастир мав 1200 десятин землі, 150 пар волів, багато корів, овець. Були свої магазини. Біля монастиря розміщувався добре доглянутий сад. Собор прикрашала висока дзвіниця. Були побудовані келії, в яких жили монашки (близько 900 осіб). Особливістю Мар’ївського монастиря був дзвін, який важив 200 пудів. Відлили його в Воронежі. Везли на 4-х спарених возах 8 пар волів.

У 1927 році на території монастиря організували комуну. Згодом монастир було розібрано. З цегли побудовано інкубаторну станцію та магазини в Мар’ївці та Магдалинівці. В даний час монастир знаходиться в селі в іншому місці, іншої архітектури, інша кількість монахинь.

Топчанський старостинський округ, до його складу входять села Топчине та Тарасівка. Засноване у другій половині XVIII століття. Першими на його території оселилися переселенці з південних полків Гетьманщини, зокрема Полтавського, почали освоювати землі Дикого Поля, ставити хати мазанки.

В період «роздачі» земель степи разом з переселенцями були подаровані і стали власністю майорші Параски Григорівни Магденко – дочки другої дружини полтавського поміщика.