• Ще прийде час… Хроніка часу.

 П’ятниця, п’ятнадцятого листопада 2024 року. Місто Дніпро. Сьома година ранку. Я йду за джерельною водою. Півстоліття тому на масиві Перемога –на піску та болотах будівельники віднайшли джерело надзвичайно чистої питної води. Відкрили. Вивели його через нержавіючу трубу. До сих пір тече. Старожили питну воду тут не купують. Беруть тільки цю воду. Біля приміщення школи людно. Дорослі заганяють дітей в школу, що тягнуться вервечкою. Але ж, сьома година ранку? Дійшло,- через декілька хвилин- спортивна група. Але чому заганяють?!

Назустріч мені поспішає молода мама з дитиною ясельного віку.

• Давай швидше, перебирай ногами… 

Потім рішуче смикає дитину за руки. Дитині боляче. Але дитина на плаче.

Я з докором, мовчки дивлюсь на неї. Вона мені:

-Більше сотні ракет летить на Україну.

 Мені стало все зрозуміло.

 Я оглянув ранкове місто. Ні душі. Місто завмерло в очікуванні неминучої трагедії.

 Вже біля джерела, я побачив літню людину, яка спокійно вигулювала свою собаку. Фаталіст, як і я.

 …Днем раніше, чотирнадцятого листопада, учні старших класів Магдалинівки мріють на тему: «Ще прийде час». Їх обличчя зосереджені. Саме їх думка, кожного з них- це окремий маленький струмочок що впадає у величезну ріку думок, надій, сподівань, мрій, розпачу під назвою Україна. Їм, цим дітям, було від 2 до 5 п’яти років коли почалася російсько- українська війна. Зараз їм 13-15 років. Війна вросла в їх Пам'ять через Пам'ять їх батьків, братів, сестер, близьких рідних. Навічно. На все їх майбутнє життя.

-Для чого потрібна людині Пам'ять? «Пам'ять потрібна, щоб передавати свої знання майбутньому поколінню, щоб вони не помилялися. Каріна ,15 років»

«Пам'ять потрібна, щоб не забувати людей, які віддали за нас своє життя на війні. Єва 13 років»

«Пам'ять потрібна, щоб близькі люди були з нами завжди. Олександра, 13 років»

«Пам'ять потрібна, щоб пам’ятати своє минуле, з нього робити своє майбутнє. Ліза 13 років». 

Пам'ять потрібна!

 Я щойно, перед цим повернувся з Європи. З Польщі. З ситої безпечної Європи. Мені мабуть, потрібно було прожити ціле життя, щоб нарешті зрозуміти, якою небезпечною для людства , для всієї людської цивілізації, може бути ситість.

Двадцять першого листопада 2024 року. П’ята година ранку. Місто Дніпро. «Орки» висипали на ранкове, сонне місто нову ракету- «Орєшник» .

В безкінечному морі українського горя і сліз сита Європа спить. Вона втратила Пам'ять про своє минуле. Можливо, саме українські діти до кричать ся до Європи, щоб розбудити її з летаргічного сну забуття Пам’яті жахів Другої Світової їх країн, щоб цей сон пам’яті, не став вічним?

 А поки що українські діти мріють. Прийде ще час! 

«…Та я закінчу школу, вивчусь та буду працювати, приїде мій дятко з війни. Вікторія, 13 років» 9

«…Ця клята війна закінчиться! Без підпису».

«… Прийде ще час, війна закінчиться і буде мир. І в кожного з нас буде майбутнє. Ілля, 13 років»

І наостанок. Для чого потрібна Людині Пам’ять?.

 Квадратно-трикутним, рваним, хлоп’ячим почерком тринадцятилітніго підлітка- відповідь: « Уміть рішать учиться думать.»

Публікація в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 

в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей».

Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.

Синиця  Д.Д.  Практичний психолог