Ще прийде час….

Діти України Живуть в трагедійний час не тільки розвитку України, а всієї земної цивілізації. Якщо дитина прийшла в школу - майже кожного дня, в більшості своїй школяр проводить мінімум півтори години в бомбосховищі. Пояснити жителям Європи цю страшну дійсність неможливо. Як я не намагався. Ні в Болгарії, ні в Польщі, ні в Хорватії. Не кажучи про те, що від прямого попадання ракети в бомбосховище ніхто в Україні не застрахований. В Україні про війну стараються не говорити. Вона живе в очах кожного Українця. Від того очі українців, це очі тисячолітнього мовчання.

Два роки - коронавірус. Діти майже не ходили в школу. Зараз скоро три роки повномасштабної з Росією. П’ять років школярі позбавлені спілкування, так необхідного для формування та розвитку емоційного інтелекту. Для мене, сільського вчителя, що вже на пенсії, але все життя спілкується з дітьми, - навчання дітей лише по комп’ютеру це комплікація. В результаті - більша половина старшокурсників вишів України не знає що таке квадратний метр. Задачку переведення сантиметрів в кілометри на будь яких географічних картах, це уява і розуміння масштабування, вирішують лише студенти технічних вузів. І то не всі. Це при тому, що наші школярі в більшості своїй за кордоном є кращими і не пасуть останніх.

Дев’ятого жовтня 2024 року в Поливанівському ліцеї Магдалинівської громади, Новомосковського району за ініціативи керівництва громади та керівництва ліцею та підтримці німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє)  волонтерами Г0 «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» в рамках пілотного проекту театру спілкування та творення слова і пісні « Прийде ще час…» було організоване творче дійство. За основу цього дійства були взяті спогади дітей Другої Світової війни Магдалинівської громади надруковані в альбомі книзі «Стежки життєві. Долі розхристані» Сучасні діти фантазували та мріяли на тему: «Прийде ще час». Ці мікроскопічні дитячі твори без спазму в горлі не можна читати. «… Закінчиться війна. Прийде тато… прийде тато… прийде тато.. і мама буде радіти…».

Для чого потрібна пам'ять?- «Пам'ять потрібна, щоб навчитися жити в мирі та злагоді з самим собою, в природі і людському суспільстві»…

Чи потрібно мати обов’язки в житті? В сім’ї? Всі присутні добре посміялись, бо дехто з школярів щиро признались, що ще ліжка самі не застилають, але добре виконують інші обов’язки: підмітають в хаті, пораються по господарству, ходять за покупками в магазин, дехто вже і працює..

Школярі програмували своє майбутнє - де вони будуть через десять років. Хто хоче навчатись, хто працювати. А дехто бачить своє майбутнє в Маямі…

 (Це курортний штат США прим. Авт).

 Формування якісного емоційного інтелекту без живого спілкування неможливе…

Звичайно, життя будь якого віку українця без пісні уявити важко. Була в цьому спільному дійстві і пісня. Діти творили і Слово і пісню.

Публікація в даній рубриці, стала можливою за сприяння керівництва Магдалинівської громади та підтримці Німецького фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 
Девіз діяльності фонду EVZ (Пам'ять, Відповідальність і Майбутнє). 
в цих словах: «Давайте візьмемо на себе відповідальність. Разом. За минуле, теперішнє, майбутнє. За рівну гідність і рівні права всіх людей». 
Громадська організація «Магдалинівська спілка в’язнів жертв нацизму» є солідарним провідником політики фонду.

Синиця  Д.Д.  Практичний психолог

Ще прийде час.docx