Доброволиця, снайперка, ветеранка двох війн, приклад незламності та сили української жінки.

Народилася 18 червня 1981 року в місті Дніпро. Навчалася у Дніпропетровській середній школі №75, а з 1996 року опановувала професію кравчині у професійно-технічному училищі.

У 2009 році переїхала до Києва, де працювала у невеликому ательє в Оболонському районі, швидко здобула репутацію вправної швачки. Але життя кардинально змінилося 18 лютого 2014 року: Вікторія, разом із друзями, вийшла на Майдан. Принесла ліки, надавала допомогу пораненим — тоді й розпочалася її волонтерська діяльність.

У серпні 2014 року Вікторія долучилася до добровольчого батальйону «Айдар». Пройшла тримісячний курс підготовки на Закарпатті під керівництвом спецпризначенців, інструкторів з бойових мистецтв і медиків. Виявивши вроджений талант до стрільби, була відібрана до снайперської групи.

У листопаді 2014 року прибула в зону АТО як снайпер-коректувальниця на базу «Айдару» у місті Щастя. У березні 2015 року разом із групою добровольців приєдналася до 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Була призначена старшим радіотелефоністом взводу управління, охоронницею командира артилерійської батареї Юрія Хмарука.

На огляді снайперської підготовки довела свій професіоналізм — єдина влучила в мішень з відстані 500 метрів усіма 11 патронами.

У 2015–2016 роках воювала на «нулі»: Авдіївка, шахта «Бутівка», позиція «Зеніт». Прикривала батальйон тактичної розвідки. Впродовж служби шість разів зазнавала контузій. У березні 2016 року була комісована й повернулася до рідного Дніпра.

Після реабілітації, з допомогою правозахисної групи «Січ», почала працювати в муніципальній поліції Дніпра. Пройшла психологічну підготовку та продовжила служити суспільству у мирному житті.

Познайомилася з Миколою Смірновим — побратимом, який воював в АТО у той самий час. Їхнє кохання почалося у соцмережах і згодом переросло в щасливий шлюб. Родина оселилася у Броварах.

У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, подружжя разом пішло боронити Україну у складі 60-ї окремої механізованої бригади 97-го батальйону. Визволяли Новоселівку, Чарівне, Білогір’я (Запорізька обл.), Потьомкіне (Херсонська обл.).

У 2023 році обох списали зі служби. Вікторія з чоловіком Смірновим Миколою переїхала на постійне місце проживання до села Оленівка Самарівського району Дніпропетровської області. Але їхнє подружнє життя тривало недовго, адже у грудні 2023 року Вікторія втратила чоловіка, який помер від тяжких контузій.

Нагороди:

За віддану службу Україні Вікторія була нагороджена:

Медаллю «Доброволець АТО»

Відзнакою «За воїнську доблесть»

Медаллю «За оборону рідної землі»

Почесною відзнакою «Перемога за нами»

Орденом «Лицарський хрест Добровольця»

Медаллю «Ветеран 5БТТр «Кремінь»»

Медаллю «За звитягу»

28 грудня 2024 року Вікторія Смірнова відійшла у вічність. Похована в селі Оленівка. Її пам’ять житиме в серцях побратимів, рідних і всіх, хто знав її мужність, доброту та жертовність.

Залишилися мати — Машкова Валентина Олександрівна, брат — Машков Дмитро Сергійович, чоловік (другий шлюб) — Глиняний Артем Миколайович.