Він народився навесні — 3 квітня 2001 року, в селі Новопролетарське. Маленький хлопчик із добрим серцем, який ще не знав, що на його долю випаде такий короткий, але героїчний шлях.
З 2006 року Максим із родиною проживав у селі Деконка. Там минули його дитинство і юність, сповнені звичайних турбот, радощів, мрій. У 2007 році він пішов до першого класу Пролетарської загальноосвітньої школи. Однокласники памʼятають його як доброзичливого, старанного й товариського хлопця.
Після девʼятого класу в 2016 році Максим обрав робітничу професію — вступив до Магдалинівського професійно-технічного училища №88. З 2016 по 2019 роки здобував фах водія та тракториста-механізатора. Любив техніку, мав технічну хватку, завжди цікавився, як влаштовані речі.
Після навчання переїхав до міста Дніпро. Працював у приватній установі, де займався ремонтом гаджетів. Розумний, спокійний, працьовитий — таким його знали колеги та друзі.
У 2021 році був призваний на військову службу. Та справжнє випробування прийшло невдовзі. 24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабної війни, Максим, не вагаючись, пішов добровольцем захищати Україну. Служив інспектором прикордонної служби. Він не шукав слави, просто виконував свій обовʼязок — до останнього подиху.
У той самий день — 24 лютого 2022 року — Максим загинув від вибухової травми. Загинув, аби інші могли жити.
Його родина довгий рік не знала долі сина. Лише 23 лютого 2023 року, майже через рік після загибелі, завдяки аналізу ДНК вдалося встановити його особу й повідомити рідних.
Максим похований у селі Деконка. Там, де пройшло його життя. Там, де його пам’ятають і люблять.
Залишилися мама — Незола Любов Григорівна, брати Віталій і Григорій, сестра Вікторія, зведений брат Шматченко Костянтин. У кожного з них — теплий спогад про хлопця, якого забрала війна, але не стерла з пам’яті.
Максим Незола — це не просто ім’я в списку загиблих. Це світлий хлопець із мирним серцем, який став солдатом, коли країна потребувала його найбільше.
Вічна шана. Вічна памʼять.