Жильников Олександр Вікторович

опубліковано 30 червня 2025 року о 11:05

Народився 13 липня 1974 року в станиці Велика Стеблієвська Темрюкського району Краснодарського краю, РФ. Із дитячих років був вихований в любові до України. Початкову освіту здобував у Першотравневому НВК Черкаської області, а згодом продовжив навчання в Оленівській середній школі Магдалинівського району Дніпропетровської області, де сформувалися його громадянська свідомість і повага до українських цінностей. Після закінчення Вищого професійного училища №17 у Дніпропетровську за спеціальністю електрозварювальника працював на «Південному машинобудівному заводі», а згодом – у різних сферах господарської діяльності. Незважаючи на зміну професій, він завжди залишався працьовитим, відповідальним і гідним громадянином.

З 11 листопада 1992 року проходив строкову службу у повітряно-десантних військах. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, Олександр одним із перших 27 лютого 2022 року став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 783-ї Державної спеціальної служби транспорту, а потім – у бойових частинах, пройшовши шлях від стрільця до командира відділення. Проявив себе мужнім, рішучим і самовідданим воїном.

Загинув 19 лютого 2025 року на околицях Серебрянського лісу Кремінського району Луганської області під час виконання бойового завдання. Похований у селі Оленівка Самарівського району Дніпропетровської області.

За свою вірність присязі, відвагу та професіоналізм був відзначений численними нагородами, серед яких:

Хрест Державної спеціальної служби транспорту (2023р.)

Медаль «Захисника України» (2023р.)

Медаль «Золотий Хрест» (2024р.)

Відзнака «За поранення» (2024р.)

Грамота за незламну волю до перемоги та героїзм (2025р.)

Його шлях — приклад справжньої любові до України, сили духу та жертовності в боротьбі за свободу і незалежність нашої держави. Пам’ять про Олександра житиме в серцях рідних, побратимів і всіх, хто цінує волю та гідність. Він – Герой нашого часу.

У Олександра Вікторовича залишилася мати - Манамса Віра Василівна, дружина - Сердогей Марія Яношівна, син Артем, донька Валерія, брати та сестри.