Сергієнко Сергій Анатолійович

опубліковано 30 червня 2025 року о 17:05

Сергій народився 18 вересня 1984 року в селі Крамарка Дніпропетровської області в звичайній, працьовитій родині. Батьки — Анатолій Миколайович та Тамара Ярославівна — дали йому найголовніше: серце, сповнене доброти, совісті й сили. У родині також підростала сестра Яна.

Навчався Сергій у Крамарській неповній середній школі, а старші класи закінчував у 2001 році у Жданівській середній школі. Поряд із загальноосвітньою здобував і мистецьку — закінчив музичну школу по класу баяна. У нього було захоплення — колекціонування монет.

У 2002 році вступив до Придніпровського технікуму, обравши спеціальність «Економіка підприємств». Після завершення навчання працював на різних роботах, а з 2009 року — у рідному селі, у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агро-Ленд».

У 2019 році він переїхав до Миколаєва, де зустрів своє кохання — Тетяну. Він не просто створив нову родину, а прийняв і виховував дітей дружини, як рідних. У 2020 році народився їхній спільний син — маленький Сергійко.

Він був добрим батьком, дбайливим чоловіком, людиною, яка раділа простим речам: ремонту, приготуванню страв, родинному затишку.

Але з приходом війни Сергій не міг залишитися осторонь. 14 квітня 2022 року, добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Проходив службу у військовій частині А 7095 (м.Борислав Херсонська область), обіймав посаду радіотелефоніст першого розвідувального відділення розвідувального взводу . Мав звання старший солдат. Берав активну участь в бойових діях. 29 липня 2022 р. під час бойових дій отримав важку контузію та потрапив до лікарні в м. Новий Буг, далі відновлення в реабілітаційному центрі Чорноморка Одеської обл. Після реабілітації знову повернувся до військової частини.

4 серпня 2023 року його життя обірвалося за трагічних обставин.

Сергія Анатолійовича було посмертно нагороджено бойовою медаллю. Його поховано на кладовищі рідного села Крамарка — там, де почалося його життя, і де тепер живе його пам’ять.

Сергій залишив по собі добру згадку, приклад мужності, любов своєї родини і віру в те, що українці не здадуться. Бо саме завдяки таким, як він, ми прокидаємось щоранку у вільній країні.

Він захистив наші світанки.

Слава Герою. Пам’ять назавжди.