Власенко Сергій Миколайович

опубліковано 30 червня 2025 року о 08:50

Сергій Власенко народився 01 червня 1979 року в селі Оленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Дитинство Сергія пройшло у звичайній сільській родині, де панували праця, чесність і повага. Його батько, Микола, все життя працював у колгоспі «За мир» — трактористом, комбайнером, майстром на всі руки. Рано пішов із життя — Сергієві було лише десять років. Мати, Марія Никифорівна, усе життя віддала праці на пошті, працюючи листоношею, несучи людям не лише листи, а й часточку тепла. Сергій закінчив 9 класів Магдалинівської середньої школи, згодом здобув професію кухаря у професійному училищі. Молоді роки пройшли в роботі — працював у місті Дніпро у сфері торгівлі, на станції технічного обслуговування. Але серце завжди тягло додому — в Оленівку, до рідної хати. Тут він трудився на фермах ТОВ «Агро-Овен», згодом став підприємцем.

Життєвий шлях Сергія був нелегким, але насиченим. У нього було декілька шлюбів, але найбільше він пишався своїми синами.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Сергій не залишився осторонь — добровільно вступив до лав територіальної оборони. 2 березня 2023 року був офіційно призваний до лав Збройних Сил України. Після двомісячної підготовки вирушив в зону бойових дій: спочатку на Донеччину, потім до найгарячіших точок Запорізької області. Сергій не раз зазнавав поранень, мав дві контузії, часто втрачав зір, але не відступав. Навпаки — під вогнем, під виттям ворожих дронів і свистом мін, він витягував поранених побратимів із передової, рятував життя іншим, ризикуючи своїм. У серпні 2023 року Сергій ненадовго побував у відпустці вдома. Востаннє... Згодом повернувся до військової частини А4862, що брала участь у штурмі населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. 18 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання Сергій Миколайович зник безвісти. До останнього родина плекала надію, що він живий. Та результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — Сергій загинув. 22 жовтня 2024 року його поховали в рідній Оленівці — з військовими почестями, під державним прапором, за який він віддав життя.

Старший солдат, стрілець десантно-штурмової бригади «Скеля» — він назавжди залишиться Героєм для своєї родини, побратимів, своєї землі. Його шлях — це шлях нескореного українця, справжнього чоловіка, люблячого батька, воїна, який, не вагаючись, став на захист Батьківщини.

У Сергія залишилися сини, дві сестри та брат. І світла пам’ять у серцях усіх, хто його знав і любив.