«До останнього подиху: Історія Олександра Зайцева» 

Військовий статус:

Солдат Збройних Сил України, свою службу розпочав як гранатометник, згодом пройшов навчання на сапера, а пізніше став бійцем окремої штурмової бригади.

Позивний: Тихий.

Ранні роки: Народився 26 жовтня 1984 року в селі Пролетарське.

У 1991 році пішов до 1 класу Мар’ївської школи.

З раннього дитинства вирізнявся працьовитістю, відповідальністю, щирістю та доброзичливістю. Вмів дружити, завжди був усміхненим.

У двохтисячному році закінчив 10 класів Мар’ївської школи.

Військова служба: Проходив строкову військову службу в Криму в підрозділі берегової охорони, був танкістом. У 2006 році після завершення служби повернувся додому.

Сім’я та кар’єра: Створив сім‘ю. Разом з коханою дружиною Людмилою виховував двох прекрасних доньок - Маргариту та Дашу.

16 березня 2012 року пішов з життя його батько — Зайцев Володимир Олександрович.

Олександр працював будівельником у компанії «Світ-буд». Набувши певного досвіду, вирішив працювати у сфері будівництва самостійно. Мав великі амбітні плани та мрії.

Олександр цінував родинні зв'язки та любив приїжджати з сім'єю до рідного села, щоб відвідати маму. На свята вони збиралися разом із сестрою та її сім’єю.

Військова служба під час повномасштабного вторгнення:

Після вторгнення російської федерації, з перших днів пішов на війну. Призваний до лав ЗСУ 4 березня 2022 року.

Спочатку був гранатометником, потім пройшов навчання на сапера та певний час воював на Херсонському напрямку.

Восени пішов навчатися в окрему штурмову бригаду. По закінченні навчання одразу потрапив на передову.

Відвага та характер: Олександр був мужнім та відважним воїном. Оберігав своїх рідних, приховуючи від них тягарі військового життя. Вірив у майбутнє України і прагнув допомогти своїй країні наблизити Перемогу. Завжди був надійним другом і підтримкою для всіх.

Останні дні: 1 листопада 2023 року разом з побратимами пішов на завдання в районі населеного пункту Кліщіївка Донецької обл. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, отримав тяжке поранення.

3 листопада 2023 року життя Саші обірвалося …

Йому щойно виповнилося лише 39 років.

Похований наш Герой-земляк у селі Мар’ївка.

Нагороди: Указом Президента України від 05 вересня 2024 року № 611 "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальній цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

Відомості про сім’ю:

Після загибелі Олександра Зайцева в скорботі залишилися його найближчі рідні:

Мати — Зайцева Тетяна Іванівна, пенсіонерка, проживає в селі Мар’ївка;

Дружина — Зайцева Людмила Василівна, домогосподарка, проживає разом із дітьми у місті Самар;

Донька — Маргарита, мешкає в місті Самар. У 2025 році закінчила Комунальний заклад «Дніпропетровський центр професійно-технічної освіти туристичного сервісу» Дніпровської обласної ради, здобула професію квіткарки; декораторки вітрин;

Донька — Дарина, відвідує дитячий садок;

Сестра — Турич Наталія Володимирівна, домогосподарка, проживає в селі Мар’ївка.

Олександр глибоко цінував родинні зв’язки, щиро любив свою сім’ю, турбувався про кожного її члена. Він був опорою, захисником і гордістю для своїх рідних.

Спадок:
Відважний воїн героїчно захищав рідну Україну, нашу свободу і кожного з нас. Олександр Зайцев прагнув, як і кожен з нас, щоб ми жили у вільній, незламній, сильній та процвітаючій країні. Щоб могли розмовляти та співати на рідній мові, щоб ми безперешкодно продовжували волю наших пращурів на нашій рідній, вільній землі. Його відданість Батьківщині, мужність та безкомпромісність у боротьбі за незалежність залишаться незабутніми. Олександр не лише воював за нашу країну, а й за те, щоб ми могли жити гідно, зберігати свої традиції і мову для наступних поколінь. Він є частиною великої історії боротьби за нашу свободу і гідність, і його подвиг стане натхненням для всіх, хто продовжує цю боротьбу.

Пам’ять:
Для нас він назавжди залишиться взірцем хоробрості та стійкості. Тим, хто був не байдужим до долі України, хто мріяв про краще майбутнє і світлий, мирний завтрашній день. Олександр, віддавши своє життя за свободу, залишив у наших серцях безцінний спадок — віру в перемогу та надію на майбутнє. Світла пам’ять про нього вічно житиме в серцях українців, і ми будемо передавати її від покоління до покоління. Його подвиг нагадуватиме нам, що справжня сила нації — це її люди, готові боротися до останнього за свободу та незалежність. Його ім’я стане символом незламної волі, яку не підкорити жодним ворогам.