Киричок Руслан Вікторович

опубліковано 17 березня 2026 року о 16:12

Киричок Руслан Вікторович народився 26.11.1981р. в смт Магдалинівка Магдалинівського району Дніпропетровської області , де пройшли його дитячі та юнацькі роки поряд з найдорожчою людиною - матір’ю, Киричок Раїсою Єлисеївною.

Після закінчення Магдалинівської загальноосвітньої школи в 2001 році - строкова служба у військовій частині А 1355 ЗСУ.

Свій трудовий шлях розпочав у Магдалинівському районі електричних мереж, вісімнадцять років пропрацював на посаді електромонтера. У 2005 році одружився з Киричок Наталією Миколаївною. Родина проживає в селі Шевське, виховує доньку Евеліну.

На початку повномасштабного вторгнення - 12.04.2022року став на захист держави, добровільно пішов до Магдалинівського РТЦК та СП в роту охорони . З 12.06.2022 року- служба у військовій частині А1214 окремого полку зв’язку. За виконання бойових завдань старший сержант Руслан Киричок нагороджений медаллю «За мужність»

1 листопада 2024 року Руслана перевели у військову частину А 3283 17-ої окремої тяжкої танкової бригади. Участь у військовій операції 10 листопада 2024 року в населеному пункті Кремінне Курської області стала останнім його завданням. Він не повернувся з поля бою….

З 12.11.2024 р вважався безвісти зниклим, більше року перебував у цьому статусі. 26.12.2025 року сім’ї надійшла страшна звістка про збіг ДНК- експертизи. Тіло повернули по репатріації з території Російської Федерації.

Поховали Руслана 02.01.2026р в селі Шевське Самарівського району Дніпропетровської області.

Спогади рідних, знайомих, друзів та побратимів:

« Він був людиною честі, мужності та обов’язку. З перших днів війни не вагаючись ні на мить, став на захист рідної землі, чітко усвідомлюючи всю небезпеку цього шляху. Батьківщина, родина та свобода України були найвищими цінностями».

«Службу ніс сумлінно, відповідально з повагою до побратимів та військової присяги. Його вирізняли витримка, сміливість, готовність підставити плече товаришу в найважчі хвилини».

« Він ніколи не шукав слави, просто робив те, що вважав своїм обов’язком - захищати мирне життя, майбутнє дітей та право України бути вільною».

« Загинув він як справжній воїн, виконуючи бойове завдання, залишаючись вірним присязі до останнього подиху. Його смерть стала важкою втратою для родини, друзів, побратимів»

« Його життя – приклад незламності та самопожертви. Пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях не лише тих, хто його знав а й в історії нашої держави. Він віддав найцінніше - своє життя за нашу свободу»